Ділимося досвідом

Не засмучуйтесь, якщо у Вас щось не виходить - не помиляється той, хто не працює. Все у Вас вийде, адже "Кожен майстер колись був невмілим", а ми Вам допоможемо.

Шановні колеги !

 

Сім'я і дитячий садок - це два суспільні інститути, що знаходяться біля витоків нашого майбутнього. На жаль, їм не завжди вистачає взаєморозуміння, такту, щоб почути і зрозуміти один одного.

Непорозуміння між сім'єю і дитячим садком тягарем лягає на плечі дитини. Як змінити такий стан речей? Як зацікавити батьків роботою ДНЗ, допомогти зрозуміти важливість єдиних вимог дитсадка і сім'ї?

Відомо, що багато хто з батьків цікавиться лише тим, як дитина їсть у дитячому садку і чи добре її одягли, вважаючи, що дитячий садок, це місце, де лише доглядають дітей, доки їх батьки знаходяться на роботі.

Тому перед нами, педагогами, постає завдання зближення з батьками, пошуку шляхів взаєморозуміння, ознайомлення батьків не лише з організацією педагогічної роботи з дітьми а й з виховною метою, традиціями групи і дитячого садка.

У роботі з батьками можна використовувати різні форми роботи, що зближують педагога і батьків, наближають сім'ю до дитсадка, допомагають визначити оптимальні шляхи виховного впливу на дитину, наприклад:

* проведення загальних (групових) зборів;

* педагогічні бесіди з батьками;

* круглий стіл з батьками;

* тематичні консультації;

* конференції з батьками;

* спільне дозвілля;

* відвідування сімей;

* оформлення виставок, стендів;

* дні відкритих дверей;

* батьківські університети;

* робота з батьківським активом групи.

Батькам необхідно давати не лише педагогічні знання, але й здійснювати їх практичну підготовку з питань виховання дітей.

Шпаргалки для вихователів

Якщо батьки не хочуть визнавати проблему дитини...

Деякі батьки не надто добре знають про особливості розвитку дітей і не можуть одразу побачити, що з їх дитиною не все гаразд. Проте, якщо їм пред'явити конкретні факти, вони будуть стурбовані і намагатимуться зробити все, щоб допомогти своїй дитині.

Але трапляється, що батьки уперто не визнають проблему. Зазвичай на це у них є свої причини:

  • вони не хочуть, щоб на дитину навісили ярлика неповноцінності;
  • вони не хочуть брати на себе відповідальність і обтяжувати себе зайвими клопотами;
  • вони хочуть, щоб їхню дитину любили і ставилися з повагою.

Як діяти ?

Намагайтеся самі переконатися, що річ тут не у вашому упередженому ставленні до дитини, не в індивідуальному темпі розвитку дитини, не в особливостях стилю пізнання, що проблема справді є.

  • Не починайте з батьками розмову про проблеми, що турбують вас, доти, доки між вами не буде довіри.
  • Виявляйте до них пошану і дружелюбність. Ставте їм запитання і покажіть: ви вважаєте, що вони краще за вас знають своїх дітей. Батьки мають упевнитися, що ви турбуєтеся про інтереси дитини.
  • Якщо батьки не йтимуть на довірливу розмову, призначайте їм офіційну зустріч. Під час розмови більше слухайте, ставте запитання, обговоріть позитивні моменти, пов'язані з дитиною. Дуже важливо при цьому нічого не вигадувати, поводитися прямо і відкрито.
  • Коли ви відчуєте, що настав час поговорити по суті, спочатку поділіться конкретними спостереженнями, скажіть щось на кшталт:

«Я помітила, що Костя не може скласти мозаїки, розрізної картинки. От записи, які я зробила 20.24 лютого, 3,5 березня». Наголосіть, що самі ви не компетентні робити будь-які висновки і попросіть батьків проконсультуватися у фахівця.

Пам'ятайте, що інформувати батьків про ваші побоювання за дитину - ваш професійний обов'язок.

Чи пропонувати дитині ділитися ?

Зазвичай педагогічний штамп - дітей потрібно вчити ділитися. Усім. Завжди.

Власне, у цьому немає нічого поганого: дитина живе не одна в будинку, вона не одна в групі. Але чи немає в нашому бажанні виростити неодмінно чуйного колективіста іншої крайності - заперечення права дитини на власність і на власний без-печний життєвий простір? Чому у дорослих « все своє власне », а у дітей « все загальне »?

Отже, дітей можна примусити ділитися, переступаючи через їхні відчуття та бажання - впливати силою. Але тоді не варто дивуватися, що ставши старшим і звикнувши підкорятися силі, вони дотримуватимуться саме такої стратегії: або беззаперечно віддавати свої речі на першу вимогу бовдурів-хуліганів, або діяти силою стосовно інших дітей.

Як діяти ?

Передусім поміркувати, не піддаватися на власні миттєві відчуття і не використо-вувати стереотипи, бо:

  • у ранньому віці діти, швидше за все, не готові щиро поділитися своїми іграшками, предметами - вони становлять для дітей відчутну плотську бажану цінність;
  • приблизно у віці 3-4 років іграшки, предмети набувають сенсу усвідомлюваного особистого простору: «я», «моє».;
  • у 4-5 років призначення іграшки або предмета, зокрема,-- бути засобом встановлення партнерських стосунків з іншими людьми;
  • у 5-6 років - це ще й спосіб позначити свої особистісні особливості, досягнення, достоїнства.

Зважаючи на ці вікові особливості, а також на особливості індивідуальні (ставлення сім'ї до речей дитини, наприклад ), і традиції групи (а не особисто ваші), з діть-ми можна домовитися.

  • З дитиною раннього віку: «Звісно, це твоя автівка. Авто Дмитрика. Дмитрик з авто бавиться. Коли Дмитрик побавиться з автівкою, ми з Колею попросимо автівку. Дай, Дмитрусь, пограти авто Колі». Проблема в тому, що у дитини немає вміння коректно заявити про своє бажання. Потрібний зразок.
  • З дітьми більш старшими: « Це олівці Олі. Оля хороша дівчинка. Якщо ми ввічливо попросимо, вона дозволить нам помалювати разом із нею». Кожній дитині цього віку важливо бути хорошим. Тим паче, що ви не пропонуєте просто віддати, ви пропонуєте малювати разом. Не йдіть одразу. Разом - це і з вами також.
  • У середній і старших групах логіка приблизно та сама: наголосіть, підтвердіть право дитини на предмет - це залагодить пристрасті. Потім визначте причину цього права - це додасть шани «власника» до вас і претендента до «власника», дасть розуміння причини опору. «Сашина автівка. Саша збирає гончі автівки. Він знає багато назв. Давай попросимо його розповісти, яка найшвидша». Не залишайте дітей одразу- побудьте разом з ними-це дасть імпульс позитивному сприянню сторін.

Довго? Так. Але коротким лише шлях до війни, де постраждалими будуть усі.

Якщо діти перебивають...

Явище не рідкісне, іноді вельми прикре. Особливо, коли дуже кортить обговорити будь - яку нагальну проблему з іншими дорослими.

Як діяти ?

Навіть якщо обговорювана проблема стосується нашої професійної діяльності, незайве нагадати - пофесійна діяльність - це не як організувати педпроцес, а діти, з якими ви саме його й організуєте. Отож-бо ввічливо перервіть вашу важливу розмову: «Вибачте» і «Я слухаю тебе, Сашко».

  • Якщо вам докучає постійно одна і та сама дитина, і ви вже знаєте, що в її повідомленнях немає екстреності, змініть фразу: «Сашко, я обов'язково вислухаю тебе, щойно закінчу розмову з Андрієм", або «Сашко, ти впевнений, що твоє по-відомлення, не може зачекати?». Зверніть увагу: у будь - якому разі головною є дитина, навіть якщо до цього ви розмовляли із завідувачкою, і ваше звернення до неї має форму поваги, визнання її права на вашу увагу. Ще один бік цього явища: швидше за все, дитина невипадково постійно перебиває вас. Можливо, їй не вис-тачає вашої уваги і мимовільний свідок, її звернення до вас - своєрідний гарант уваги, хай навіть і негативної.
  • Багато проблем спричиняє перебивання під час загальних розмов- на заняттях тощо.Можливо, причина в щирій зацікавленості всіх темою розмови і « від над-лишку почуттів глаголять вуста. У цьому разі правильніше сказати: «Я розумію, що вам дуже цікаво і хочеться висловитися всім. Щоб почути одне одного, слід домовитися, говорить той, у кого в руках кубик». Предмет у руках - додатковий потрійний стимул - ознака законної черговості, помічник вільного висловлювання і реалізоване право самостійно вибирати наступного для розмови.
  • Перебивання може бути ознакою втоми або крайньої незацікавленості вашими мовою і діями.

Якщо вся сіль у цьому, потрібні не дисциплінарні заходи, а щире визнання: «Я відчуваю, що ви трохи стомилися, напевно, я довго говорила сама. Отже, поміняємося,-- ви поставите мені запитання. Або ви дасте мені завдання, а я постараюся його виконати».

Comments: 0